позиватися
ПОЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок. Звертатися з позовом на кого-небудь до суду.
Старий звернувсь до Йона: — Поженеш коні на пашу, бо завтра вдосвіта поїду в волость позиватись (Коцюб., І, 1955, 238);
Жили [хуторяни] в лугах та ярах віками. Кого не візьми — рідня.. Були в них свої, ніким не писані, дикі закони: вкрав — не позивайся, сам украдь (Тют., Вир, 1964, 369);
// з ким. Мати з ким-небудь судову справу.
Цур йому з дужим бороться, а з багатим позиваться! (Номис, 1864, № 1099);
— Пан Стадницький знову позивається з лісовиками. Ще мало йому землі. У рік волі заховав од нас його батько золоту грамоту, а син хоче зовсім старцями поробити людей (Стельмах, І, 1962, 272);
// зневажл. Постійно судитися, займатися позовами.
[Петро:] Я не той, батьку, щоб позвами пробавлятися.. Краще б було, коли б і ті, що позиваються, кинули свої позви та, як брати, помирилися самі між собою (Мирний, V, 1955, 177).
Словник української мови (СУМ-11)