позиватися
ПОЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
Звертатися з позовом на кого-небудь до суду.
Старий звернувсь до Йона: – Поженеш коні на пашу, бо завтра вдосвіта поїду в волость позиватись (М. Коцюбинський);
Жили [хуторяни] в лугах та ярах віками. Кого не візьми – рідня .. Були в них свої, ніким не писані, дикі закони: вкрав – не позивайся, сам украдь (Григорій Тютюнник);
// з ким. Мати з ким-небудь судову справу.
Цур йому з дужим бороться, а з багатим позиваться! (Номис);
– Пан Стадницький знову позивається з лісовиками. Ще мало йому землі. У рік волі заховав од нас його батько золоту грамоту, а син хоче зовсім старцями поробити людей (М. Стельмах);
// зневажл. Постійно судитися, займатися позовами.
[Петро:] Я не той, батьку, щоб позвами пробавлятися .. Краще б було, коли б і ті, що позиваються, кинули свої позви та, як брати, помирилися самі між собою (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)