покурити

ПОКУРИ́ТИ¹, курю́, ку́риш, док.

1. перех. і без додатка. Курити якийсь час ( див. кури́ти¹).

[Тиміш:] Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький тютюнець (Вас., III, 1960, 65);

Сусіди побідкалися, покурили, порозходились (Гончар, Таврія.., 1957, 516).

Покури́ти лю́льку (калья́н і т. ін.) — використати для куріння якийсь час люльку, кальян і т. ін.

Покуримо люльки, щоб дома не журились (Номис, 1864, № 12604);

Покури́ти тютю́н (цига́рку і т. ін.) — курити якийсь час тютюн, цигарку і т. ін.

— За що ж такого діда обзивати? З ним тютюнцю покурити, побалакати (Тют., Вир, 1964, 324).

2. перех. Викурити всі цигарки, сигарети і т. ін. або багато цигарок, сигарет і т. ін.

3. неперех., перев. із запереч., перен., розм. Про неможливість здійснити що-небудь.

[К о н о н:] Стій, словами ласкавими не силкуйся мене замовити, не покуриш! (Кроп., II, 1958, 502);

— Чортового батька покуре [покурить]! — одказав гордо Пищимуха. — Він дума, що як він становий, то й хитрий (Мирний, IV, 1955, 384).

ПОКУРИ́ТИ², рю́, ри́ш, док.

1. перех. і без додатка. Курити якийсь час ( див. кури́ти²).

2. неперех. Те саме, що покади́ти.

Кинулася Настя хату прибрати і сіни упорати, а Наум засвітив свічечку і ладаном покурив (Кв.-Осн., II, 1956, 85).

Значення в інших словниках

1. покурити — I -курю, -куриш, док. 1》 перех. і без додатка. Курити якийсь час (див. курити I). 2》 перех. Викурити всі цигарки, сигарети і т. ін. чи багато цигарок, сигарет і т. ін. 3》 неперех., перев. із запереч., перен., розм. Про неможливість здійснити що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. покурити — покури́ти 1 дієслово доконаного виду палити тютюн та ін. якийсь час покури́ти 2 дієслово доконаного виду попилити; покадити  Орфографічний словник української мови
3. покурити — ПОКУРИ́ТИ¹, курю́, ку́риш, док. 1. що і без дод. Курити якийсь час (див. кури́ти¹). [Тиміш:] Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький тютюнець (С. Васильченко); Сусіди побідкалися, покурили, порозходились (О. Гончар). 2. що.  Словник української мови у 20 томах
4. покурити — Покури́ти, -рю́, -риш гл. 1) Покадить. 2) Покурить. От він полежав трохи, покурив люльки. Рудч. Ск. II. 179. 3) не покуриш. Не удастся тебѣ. Мабуть не на таких наскочив, не покурить. Рудч. Ск. І. 75.  Словник української мови Грінченка