померки
ПО́МЕРКИ, ів, мн.
1. Відсутність світла, освітлення; темрява, морок.
Кругом померки; світла немає (Мирний, І, 1954, 339).
2. Неповна темрява, напівморок.
— Товаришу комбриг, — квапливо заговорив зв’язківець, обличчя якого важко було розгледіти в померках (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 13);
// Напівморок після заходу сонця; сутінки, присмерк.
В вечірніх померках його кругле лице тілько чорніло (Мирний, IV, 1955, 128);
Якийсь прозорий, голубий серпанок Оповиває гори і поля… І не збагнеш — чи настає світанок, Чи померки (Вирган, В розп. літа, 1959, 121).
Словник української мови (СУМ-11)