поминальник

ПОМИНА́ЛЬНИК, а, ч.

1. Книжечка або зошит із списком імен для поминання їх у церкві.

Хто його зна, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму дурному поминальникові (Н.-Лев., IV, 1956, 312).

2. розм. Учасник поминок.

З кладовища поверталися сумними табунцями, стиха розмовляючи. Поминальників було небагато, всі вмістилися за одним столом (Мушк., День.., 1967, 148);

Коло поминальників роїлася дітвора. Одного [хлопця].. привели до столу. — Оце сиротинка (Довж., III, 1960, 388).

Значення в інших словниках

1. поминальник — помина́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. поминальник — 1. Особа, що бере участь у поминанні; 2. див. пом'яник  Словник церковно-обрядової термінології
3. поминальник — -а, ч. 1》 Книжечка або зошит із списком імен для поминання їх у церкві. 2》 розм. Учасник поминок.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поминальник — ПОМИНА́ЛЬНИК, а, ч. 1. Книжечка або зошит із списком імен переважно для поминання їх у церкві. Хто його зна, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму .. поминальникові (І. Нечуй-Левицький). 2. розм. Учасник поминок.  Словник української мови у 20 томах
5. поминальник — Помина́льник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. поминальник — Поминальник, -ка м. Синодикъ.  Словник української мови Грінченка