помутнілий
ПОМУТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до помутні́ти.
Тихо гойдався помутнілий від диму Хасан (Десняк, Опов., 1951, 36);
Мати вставилася на сина враз помутнілими очима (Панч, В дорозі, 1959, 51);
// У знач. прикм.
Досяг той промінь [сонця] і Проценкової хати, прокрався через помутнілу шибку й застрибав на клунках (Мирний, IV, 1955, 223);
Сашко.. дивився на пінясті потоки, що з шумом виривалися з крутих ярів і котилися в розбуркану, помутнілу Вужачу (Юхвід, Оля, 1959, 52);
Помутнілими очима, що нагадують тепер батькові, дивиться він.. поза садок (Коцюб., І, 1955, 218);
Помутнілим поглядом уп’явся він у той зловісний лист з гербом (Кач., II, 1958, 439).
Словник української мови (СУМ-11)