понапускати

ПОНАПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Напустити куди-небудь багатьох.

Дід Григорій понапускав на дзвіницю парубків, так вони як ужарять польки, ну, не можна встояти в вівтарі (Мик., Кадильниця, 1958, 58);

— Який це чорт понапускав товару в садок? (Н.-Лев., II, 1956, 59);

// Дозволити мешкати у будинку, квартирі і т. ін. багатьом.

Вона понапускала у будинок квартирантів;

// Напустити куди-небудь багато чогось.

Приїхав раз з сусідом пан у гай І Щук звелів у став понапускати (Гл., Вибр., 1957, 79);

— Мамо, ось гляньте — гляньте, хто воно стільки золотих квіточків [квіточок] на воду понапускав? (Вас., Незібр. тв., 1941, 36).

2. Спустити, звісити багато чого-небудь на щось.

Понапускати кучері на лоб.

Значення в інших словниках

1. понапускати — понапуска́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. понапускати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Напустити куди-небудь багатьох. || Дозволити мешкати у будинку, квартирі і т. ін. багатьом. || Напустити куди-небудь багато чогось. 2》 Спустити, звісити багато чого-небудь на щось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. понапускати — ПОНАПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що. 1. Напустити куди-небудь багатьох. Дід Григорій понапускав на дзвіницю парубків, так вони як ужарять польки, ну, не можна встояти в вівтарі (І. Микитенко); – Який це чорт понапускав товару в садок? (І.  Словник української мови у 20 томах
4. понапускати — Понапускати, -каю, -єш гл. Напустить. І щук звелів у став понапускати. Гліб. 42. Сякий-такий бродяг понапускав. Чуб. II. 330.  Словник української мови Грінченка