поранити
ПОРА́НИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Заподіяти рану (рани) кому-небудь.
Настуся.. крутнулася по столовій, ніби хтось вистрелив в неї й поранив, влучивши в груди (Н.-Лев., IV, 1956, 248);
Чи ж не трапляється часом на полі гострим серпочком поранити руку! (Л. Укр., III, 1952, 217);
Глоба вистрілив, поранив вовка. Яскравими клюквинками бризнула на сніг вовча кров (Тулуб, В степу.., 1964, 218);
*Образно. Чиясь жорстока рука безжально поранила берізку (Коз., Сальвія, 1959, 195);
// безос.
Під час нападу німецької авіації на госпіталь Шуру поранило (Гончар, III, 1959, 176).
2. перен. Завдати душевного болю, моральних страждань.
Я і гадав, що своїми листами я Вас поранив ще гірше, а Ви затиснули зуби і не крикнули (Стеф., III, 1954, 238);
— Ви мене, дорогий наш дядечку, вдруге поранили звісткою про Васю (Баш, На.. дорозі, 1967, 199).
Словник української мови (СУМ-11)