поранити
ПОРА́НИТИ, ню, ниш, док., кого, що.
1. Заподіяти рану (рани) кому-небудь.
Настуся .. крутнулася по столовій, ніби хтось вистрелив в неї й поранив, влучивши в груди (І. Нечуй-Левицький);
Чи ж не трапляється часом на полі гострим серпочком поранити руку! (Леся Українка);
Глоба вистрілив, поранив вовка. Яскравими клюквинками бризнула на сніг вовча кров (З. Тулуб);
* Образно. Чиясь жорстока рука безжально поранила берізку (В. Козаченко);
// безос.
Під час нападу німецької авіації на госпіталь Шуру поранило (О. Гончар).
2. перен. Завдати душевного болю, моральних страждань.
Я і гадав, що своїми листами я Вас поранив ще гірше, а Ви затиснули зуби і не крикнули (В. Стефаник);
– Ви мене, дорогий наш дядечку, вдруге поранили звісткою про Васю (Яків Баш).
Словник української мови (СУМ-20)