порожньо
ПО́РОЖНЬО, присудк. сл. Нічим не заповнено, нічого немає.
— Скрізь голо, порожньо! Ні на чому очей спинити! Садок тільки що вилазить з землі, а верби в березі над течією ще стримлять, мов позабивані кілки (Н.-Лев., IV, 1956, 82);
Бронко нишпорить нервово по кишенях за цигаркою, хоч знає, що там порожньо (Вільде, Сестри.., 1958, 282);
В кімнатах сонячно і майже порожньо, меблів путніх тут спробуй купити (Гончар, Тронка, 1963, 95);
*Образно. [Аркадій:] Старий більшовик сказав мені сьогодні: «Ти, Аркадій, відстав і заплутався, ти пустоцвітом став, здаля виблискуєш, а всередині — порожньо» (Корн., І, 1955, 140);
// Нікого немає; безлюдно.
Порожньо, глухо й холодно в степу. Жодної людської душі (Кир., Вибр., 1960, 279);
// розм. Про брак грошей, майна в кого-небудь.
[Іван:] Багато ви за цілий вік розхазяїнувались на чотирьох десятинах? .. Ще доки вкупі жили, то сяк-так перебивалися, а як одділили Юхима, то і в нього неповно, і в нас порожньо… (Кроп., IV, 1959, 44);
// перен. Про відчуття самотності або душевної спустошеності.
Порожньо стало їй в усім світі.. Нема ради, ні розради, ніколи сонце не світить, ніколи квіти не пахнуть (Хотк., II, 1966, 90).
◊ По́рожньо в голові́ (розм. у ло́бі):
а) про стан, коли людина не може ні про що думати, ні на чому зосередитися (від горя, втоми і т. ін.).
[Олена (здавлює голову руками):] Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо у голові! Давить мене, стискає кліщами залізними!.. Сперло у грудях!.. (Кроп., І, 1958, 491);
б) (у когось) нерозумний, нетямущий хто-небудь.
Побив мене йолоп за те, що в мене повний лоб, а в нього порожньо у лобі (Сос., II, 1958, 364);
По́рожньо в се́рці (на се́рці, в душі́, на душі́) — про стан душевної спустошеності, байдужості до всього навколишнього.
[Кнур:] Давно вже порожньо в моєму серці, як серед тії пустки (Мирний, V, 1955, 94);
Прощально киваю головою товаришам по камері. А на душі — порожньо, в голові гупають важкі молоти: от і все (Збан., Єдина, 1959, 229).
Словник української мови (СУМ-11)