постаріти
ПОСТА́РІ́ТИ, а́рі́ю, а́рі́єш, док.
1. Док. до ста́рі́ти.
Перемінився Порох з того часу, як його бачив Чіпка; постарів, захирів, опав (Мирний, І, 1949, 386);
На десять років постарів він за ці два місяці (Тулуб, В степу.., 1964, 29);
— А що сталось? — не може втримати своєї цікавості Михей. — Постарієте, як усе будете знати, — похитує головою Степка (Зар., На.. світі, 1967, 21);
Та як же вона [хата] змінилася, постаріла, похилилась! (Мирний, І, 1954, 89);
*У порівн. Не можна було його впізнати — йшов він стомленою ходою, немов постарів за один день (Донч., Дочка, 1950, 205).
2. перен., рідко. Відстати від сучасності; стати невідповідним сучасним вимогам.
— Так, по-твоєму, я дурень? — Ні, не дурень ви, тату, а просто постаріли, — сміливо відповів Василь, з посмішкою дивлячись батькові в очі (Довж., І, 1958, 73);
// Утратити свіжість, гостроту вияву (перев. про почуття).
Постаріє й згине дівоча любов (Ю. Янов., II, 1958, 147).
Словник української мови (СУМ-11)