постовий
ПОСТОВИ́Й¹, а́, е́. Прикм. до пост.
Мати виносить з постової будки весло й ліхтарі (Донч., V, 1957, 9);
// Який стоїть на посту, на варті.
Постовий міліціонер піднімає руку, щоб зупинити машину (Рад. Укр., 9.XII 1960, 3);
// у знач. ім. постови́й, во́го, ч. Той, хто стоїть на посту, на варті.
Постовий неквапливо крокував по мосту, вдивляючись у гладінь ріки (Веч. Київ, 5.I 1960, 3).
ПОСТОВИ́Й², а́, е́, церк. Прикм. до піст.
Зліз він лише місяць тому, в такий же надвечірній час, коли рідко і тоскно дзвонив постовий дзвін (Тулуб, Людолови, II, 1957, 318).
Словник української мови (СУМ-11)