постогнати
ПОСТОГНА́ТИ, стогну́, сто́гнеш, док.
1. Стогнати якийсь час.
Кашляла людина. Кашляла болісно, надривно, замовкаючи тільки для того, щоб з мукою постогнати (Речм., Весн. грози, 1961, 4);
// перен., розм. Нарікати на щось, ремствувати якийсь час.
Одначе вони постогнали, погомоніли й таки мусили платить (Н.-Лев., III, 1956, 226).
2. Застогнати.
Спазма витягала, здавалося, всі нутрощі наверх. Яка мука! Зіна спробувала постогнати… (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 80).
Словник української мови (СУМ-11)