постукотіти
ПОСТУКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Підсил. до посту́кати.
Як стихло трохи, Соня раптом постукотіла олівцем по столу (Головко, І, 1957, 156);
Не встигла Тамара доторкнутися пальцями до дверей і злегенька постукотіти, як з кімнати почувся голос (Хижняк, Тамара, 1959, 71);
// Піти, поїхати із стукотом, викликаючи стукіт.
— Добрий вечір, — відказала [дівчина] приємним співучим голосом і швидко постукотіла каблучками по коридору (Збан., Малин. дзвін, 1958, 16).
Словник української мови (СУМ-11)