поточити
ПОТОЧИ́ТИ¹, точу́, то́чиш, док., перех.
1. Наточивши, зробити все або багато чого-небудь гострим.
2. Зіпсувати, знищити все або багато чого-небудь; поїсти щось у багатьох місцях (про гризунів, комах і т. ін.).
— Дайте йому молотить з тієї скирти, що затекла і миші поточили (Стор., І, 1957, 31);
— І коли вже ви, діду, вгомонитеся? — озвався чийсь докірливий голос. — Пан та пан… Давно вже тих панів черва у могилі поточила (Шиян, Баланда, 1957, 140);
*Образно. Бліндажі і ходи сполучень поточили село, мов шашіль (Довж., III, 1960, 392).
3. Точити ( див. точи́ти¹) якийсь час.
Остап.. вийняв ніж, поточив його об камінь і почав обтинати кружка Соломіїне волосся (Коцюб., І, 1955, 344).
◊ Поточи́ти ля́си (язики́) — те саме, що Ля́си точи́ти (якийсь час) ( див. ля́си).
Поговорили про оперу, згадали Давіда, віддали належне Лафонтену і трохи поточили ляси з приводу Ламартіна (Рибак, Помилка.., 1956, 28);
Плетухи поточили язики і знайшли собі інші теми (Собко, Нам спокій.., 1959, 22).
ПОТОЧИ́ТИ², точу́, то́чиш, док., перех. Точити ( див. точи́ти²) якийсь час.
◊ Поточи́ти кров з кого — те саме, що Пи́ти (смокта́ти, сса́ти і т. ін.) кров (якийсь час) ( див. кров).
— Ще ми мало робили, ще з нас мало сліз та крові точили… хай ще два роки поточать!.. (Мирний, II, 1954, 61).
Словник української мови (СУМ-11)