поточити

ПОТОЧИ́ТИ¹, точу́, то́чиш, док., що.

1. Наточивши, зробити все або багато чого-небудь гострим.

Поточити ножі.

2. Зіпсувати, знищити все або багато чого-небудь; поїсти щось у багатьох місцях (про гризунів, комах і т. ін.).

– Дайте йому молотить з тієї скирти, що затекла і миші поточили (О. Стороженко);

– І коли вже ви, діду, вгомонитеся? – озвався чийсь докірливий голос. – Пан та пан... Давно вже тих панів черва у могилі поточила (А. Шиян);

* Образно. Бліндажі і ходи сполучень поточили село, мов шашіль (О. Довженко).

3. Точити (див. точи́ти¹) якийсь час.

Остап .. вийняв ніж, поточив його об камінь і почав обтинати кружка Соломіїне волосся (М. Коцюбинський).

ПОТОЧИ́ТИ², точу́, то́чиш, док., що.

Точити (див. точи́ти²) якийсь час.

◇ (1) Поточи́ти кров з кого – те саме, що Пи́ти (смокта́ти, сса́ти і т. ін.) кров (якийсь час) (див. пи́ти).

– Ще ми мало робили, ще з нас мало сліз та крові точили... хай ще два роки поточать! (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. поточити — поточи́ти 1 дієслово доконаного виду наточити, зробити гострим поточи́ти 2 дієслово доконаного виду цідити, виціджувати якийсь час  Орфографічний словник української мови
2. поточити — I -точу, -точиш, док., перех. 1》 Наточивши, зробити все чи багато чого-небудь гострим. 2》 Зіпсувати, знищити все чи багато чого-небудь; поїсти щось у багатьох місцях (про гризунів, комах і т. ін.). 3》 Точити (див. точити I) якийсь час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поточити — точи́ти / поточи́ти язики́. 1. на кому і без додатка. Недоброзичливо висловлюватися про когось, лихословити на чию-небудь адресу. Михайлові шкода стало дівчину, що зараз село точить язики на ній (М. Томчаній); Зник, ніби у воду впав, Марко.  Фразеологічний словник української мови
4. поточити — ПОТОЧИ́ТИ¹, точу́, то́чиш, док., перех. 1. Наточивши, зробити все або багато чого-небудь гострим. 2. Зіпсувати, знищити все або багато чого-небудь; поїсти щось у багатьох місцях (про гризунів, комах і т. ін.).  Словник української мови в 11 томах
5. поточити — Поточи́ти, -чу́, -чиш гл. Источить, изгрызть. Стор. МПр. 62. Бач, як поточило дерево — мабуть шашіль.  Словник української мови Грінченка