поточитися
ПОТОЧИ́ТИСЯ¹ див. пото́чуватися.
ПОТОЧИ́ТИСЯ², точу́ся, то́чишся, док., розм.
Швидко попрямувати, кинутися кудись, звідкись.
От у такі сливки ускочили наші старости! Піймали облизня – не знаю! Поточилися з хати, не озираючись (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Еге! – закричав отаман. – Се крамарів тесть! Бийте його, кабанячу тушу! – Тут деякі поточились до Череваня, і, може б, там йому й капут був (П. Куліш);
І – наче сомнамбула в трансі – Петлюра поточився за трамваєм, скочив на приступку і ввійшов у вагон (Ю. Смолич).
ПОТОЧИ́ТИСЯ³, то́читься, розм.
Док. до точи́тися².
А де тепер наш Черемуш Глибокий ся точить, Там мусить кров поточитись, Панове-молодці! (Ю. Федькович);
Розмова поточилася рівніше (Мирослав Ірчан).
ПОТОЧИ́ТИСЯ⁴, то́читься, док., діал.
Покотитися.
Біленька звізда на небі закрутилася, та й поточилася, та й упала на дорогу і в порох згасла (Марко Черемшина).
Словник української мови (СУМ-20)