потятий
ПОТЯ́ТИЙ, а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до потя́ти.
Каже [Ігор] до дружини: — Браття і дружино! Лучче [краще] ж нам потятим бути, Ніж в полоні гинуть! (Рудан., Вибр., 1937, 241);
Покосами буйними лежать сади, потяті мадярами (Вас., Незібр. тв., 1941, 219);
// потя́то, безос. присудк. сл.
— Скільки нас [квітів] погинуло, любий світ покинуло… От було недавно свято, — кільки ж нас було потято! (Л. Укр., III, 1952, 489).
Словник української мови (СУМ-11)