почування
ПОЧУВА́ННЯ, я, с.
1. Психічний стан людини, зумовлений певними зовнішніми явищами і подіями.
Естетика є властиво наука про почування, спеціально про відчування артистичної краси, — значить, є частиною психології (Фр., XVI, 1955, 259);
На кожний лист вона уперто допоминалась одповіді, довгої, палкої, повної неземних почувань і лицарського духу (Коцюб., І, 1955, 406);
Безмежний світ — і скільки голосів, Думок, дерзань і почувань гарячих! (Рильський, І, 1956, 402);
Народ нарік Шевченка своїм співцем тому, що він весь належав трудящим, тому, що всі почування і прагнення народу він перелив у вогненні рядки своїх творів (Іст. укр. літ., II, 1956, 619);
Вирушають вони в дозор.., і домінантою їхніх почувань є не страх, а пильність (Загреб., Шепіт, 1966, 105);
// Сукупність певних почуттів, що зумовлюють поведінку людини.
Батьківські почування;
// Зовнішній вияв почуття, що супроводжує якусь дію.
Радюк читав дуже добре, з великим почуванням (Н.-Лев., І, 1956, 558);
// Почуття любові, кохання.
Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів [Начко] промовити до неї, відкрити їй своє серце, висловити свої почування (Фр., VI, 1951, 249);
В серці любе почування Пишним цвітом розцвітає, І душа моя співає Гімн щасливого кохання (Вороний, Вибр., 1959, 122).
2. чого. Відчуття, передчуття, завбачення.
В почуванню тої блискучої будущини пан Густав і дома виступив зовсім не так, як виступав досі (Фр., III, 1950, 73);
Якісь невідомі почування невідомого лиха обіймали її душу (Мирний, III, 1954, 114);
Туди їх тягло почування волі на степах (Н.-Лев., II, 1956, 204).
Словник української мови (СУМ-11)