пошкутильгати

ПОШКУТИЛЬГА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Повільно піти, шкутильгаючи.

Панок пошкутильгав собі кудись (Фр., І, 1955, 372);

Іван засміявся дрібненьким юнацьким сміхом і пошкутильгав до кілка, де він поклав свій чемоданчик (Досв., Вибр., 1959, 161);

Прокіп пошкутильгав на милицях сам (Кучер, Голод, 1961, 34);

Ведмежа пошкутильгало їм [овечкам] назустріч (Ів., Ліс. казки, 1954, 75).

Значення в інших словниках

1. пошкутильгати — пошкутильга́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пошкутильгати — -аю, -аєш, док. Повільно піти, шкутильгаючи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пошкутильгати — ПОШКУТИЛЬГА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Повільно піти, шкутильгаючи. Панок пошкутильгав собі кудись (І. Франко); Іван засміявся дрібненьким юнацьким сміхом і пошкутильгав до кілка, де він поклав свій чемоданчик (Олесь Досвітній)...  Словник української мови у 20 томах
4. пошкутильгати — Пошкутильга́ти, -га́ю, -га́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. пошкутильгати — Пошкутильга́ти, -га́ю, -єш гл. = пошкатильгати. Пошкутильгав до волости. Черк. у.  Словник української мови Грінченка