правдиво
ПРАВДИ́ВО. Присл. до правди́вий.
Ти зрадієш; і розкажеш Дитині правдиво Про панича лукавого (Шевч., II, 1963, 219);
Нудьга нам байку утворила, Непевні фарби кинув час, І ми повірили правдиво В диво… (Олесь, Вибр., 1958, 246);
А ми… сприйняли це, як належне, і корилися юнакові, як малі діти, чи, правдивіше, як хворі (Коз., Гарячі руки, 1960, 18).
Словник української мови (СУМ-11)