правдивий
ПРАВДИ́ВИЙ, а, е.
1. Який відповідає правді, істині.
Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива (Шевч., І, 1963, 143);
Осторонь праці, громадської, колективної праці, якою так прекрасно осяяна вся радянська дійсність, не може бути правдивого показу цієї дійсності в її найістотніших рисах (Рильський, IX, 1962, 184).
2. Який говорить правду; чесний, справедливий.
Щирій, правдивій дівчині стало чогось ніяково, навіть соромно (Н.-Лев., VI, 1966, 27);
Дмитренко чоловік правдивий, не одурив Чіпку (Мирний, І, 1949, 374);
Правдивим будь — але не всім ти одкривайся. Хоробрим будь — але на техніку зважай (Тич., II, 1947, 202);
// Який виражає правду, служить для вираження правди.
В розвиток великої, могутньої, правдивої і вільної.. російської мови принесла свою пайку і мова українська, мова-сестра (Рильський, IX, 1962, 136);
Христина рівно, правдивими очима подивилась на матір (Стельмах, І, 1962, 352).
3. Справжній, явний.
З пана не буде правдивого отамана! (Укр.. присл.., 1963, 109);
Венера, як правдива мати, Для сина рада все оддати (Котл., І, 1952, 209);
З правдивим жалем покидаєм той любий, поетичний куточок України! (Коцюб., III, 1956, 45);
Ми друзів правдивих в біді пізнавали (Стельмах, V, 1963, 31);
// Правильний.
І розум мій, і серце, й віра кажуть, що путь моя правдива (Л. Укр., III, 1952, 52);
Прийшов лікар, щось-то дав, але поставити правдивий діагноз не зміг (Хотк., І, 1966, 61).
Словник української мови (СУМ-11)