правник

ПРАВНИ́К, а́, ч., рідко. Юрист, фахівець з правознавства.

Група правників.. помалу зосередилась коло судового радника (Фр., VI, 1951, 208);

Доктор Зінгер з фаху був правник — теоретик юриспруденції (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 208);

Хоч батько і був правником за фахом, однак своїм покликанням вважав художню літературу (Літ. Укр., 28.II 1969, 3);

*У порівн. Ірина.. вміла в таких хвилях, немов правник, заговорювати й заспокоювати паню радникову (Коб., I, 1956, 71).

Значення в інших словниках

1. правник — Пра́вни́к: — юрист [46-1;46-2] — юрист, фахівець з правознавства [45]  Словник з творів Івана Франка
2. правник — правни́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. правник — Юрист, правознавець, правовик, юриспрудент.  Словник синонімів Караванського
4. правник — -а, ч. Юрист, фахівець із правознавства.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. правник — ПРАВНИ́К, а́, ч. Юрист, фахівець з правознавства. Група правників .. помалу зосередилась коло судового радника (І. Франко); Доктор Зінгер з фаху був правник – теоретик юриспруденції (Ю.  Словник української мови у 20 томах
6. правник — ПРАВНИ́К (фахівець із правознавства, юридичних наук; практичний діяч у галузі права), ПРАВОЗНА́ВЕЦЬ, ЮРИ́СТ, ПРАВОВИ́К розм., ПРАВОВІ́Д заст., ЮРИ́СТА заст. (Фауст:) У філософію я вник, До краю всіх наук дійшов — Уже я й лікар, і правник (переклад...  Словник синонімів української мови
7. правник — Правни́к, -ка́; -ники́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. правник — Правни́к, -ка м. Юристъ, правовѣдъ. К. ПС. 41. Желех.  Словник української мови Грінченка