приблудний
ПРИБЛУ́ДНИЙ, а, е, розм.
1. Який випадково опинився де-небудь, пристав до когось.
Гість лучився — от і всього.. Гість приблудний — більш нічого (Граб., І, 1959, 462);
Муравйов. Не той, київський.., а свій Муравйов, південний, той самий приблудний комбриг, що торік під час відступу, розгубивши свою бригаду, прибився був до їхньої колони (Гончар, II, 1959, 283);
// Який прибув звідки-небудь; немісцевий, чужий.
Вони розмовляли про щось своє, хутірське, яке їм було діло до приблудного парубка, що приїхав руйнувати їхні хати? (Тют., Вир, 1964, 186);
// Який не має постійного місця проживання.
— Вона приблудна якась, — прошепотів мені над вухом Петро. — Речей ніяких не має (Хор., Ковила, 1960, 42);
// Який прибився до чужого стада, двору, дому і т. ін. (про тварину).
Катя роздивлялася по майстерні, шукаючи приблудну мавпу (Ільч., Серце жде, 1939, 112);
// Здичавілий, бездомний (про тварину).
Ходить, як приблудна вівця (Номис, 1864, № 10944);
Якийсь приблудний пес перебіг дорогу (Шиян, Вибр., 1947, 307);
*У порівн. [Михайло:] Сьогодня [сьогодні] я звелів зайнять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає (К.-Карий, І, 1960, 184).
2. заст. Позашлюбний.
Словник української мови (СУМ-11)