привітання
ПРИВІТА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. привіта́ти і привіта́тися.
Давнім звичаєм виповнено поперед церемоніал привітання (Коцюб., І, 1955, 193);
— Славайсу, — сказав Танасій, розпочинаючи привітання з кумою (Черемш., Тв., 1960, 101).
2. Те саме, що віта́ння 1, 2.
Дзенькнув дзвоник, господар сам пішов одчинити, прихиливши двері з кабінету. Почулася розмова, привітання (Гр., І, 1963, 539);
Забувши.. своє панство, зустрів [господар] батька Пугача з таким привітанням, мов той у найдорожчих кармазинах (П. Куліш, Вибр., 1969, 127);
Наші всі шлють вам привітання й пишаються вами, як рідним сином (Ю. Янов., І, 1954, 59).
На знак привіта́ння — те саме, що На знак приві́ту ( див. приві́т).
Стали всі три відділи довгими рядами перед зібраною громадою і склепили хоругви на знак привітання (Фр., VI, 1951, 90);
Офіцер підніс руку до кашкета на знак привітання (Досв., Вибр., 1959, 66).
Словник української мови (СУМ-11)