провидець
ПРОВИ́ДЕЦЬ, дця, ч., заст., уроч. Те саме, що прові́сник 1, 2.
«Я той, кого ждав світ! Я — месія!» — чув [Врангель] вигуки якогось невідомого.. Справді, хто він міг бути, отой невідомий? Божевільний? Чи справді який-небудь провидець? (Гончар, II, 1959, 380);
[Кассандра:] Життя й вогонь дав людям Прометей і знав, що муки ждуть його за теє, провидець мук не одвернув од себе (Л. Укр., II, 1951, 255);
Великий і премудрий Арістотелю, не гнівайся на свого вірного раба. Дивися, провидцю, дивися краще (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 23).
Словник української мови (СУМ-11)