прогарчати
ПРОГАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. неперех. Видати низькі погрозливі звуки (про собак і деяких інших тварин).
2. неперех., перен. Видати, утворити звуки, що нагадують гарчання (про механізми, інструменти і т. ін.).
Мимо воріт несподівано прогарчав ворожий танк (Гончар, III, 1959, 278);
Прогарчала десь автомашина (Збан., Єдина, 1959, 180).
3. перех., перен., розм. Сердито, невдоволено промовити, сказати що-небудь.
Щука взяв подарунок.. і щось прогарчав собі під ніс (Стор., І, 1957, 377).
4. неперех. Гарчати (у 1 знач.) якийсь час.
Словник української мови (СУМ-11)