прозаїчний
ПРОЗАЇ́ЧНИЙ, а, е.
1. Написаний прозою (у 1 знач.).
Любима форма, в яку Франко одягає свої прозаїчні твори — це короткі оповідання (Коцюб., III, 1956, 39);
// Стос. до прози (у 1, 2 знач.).
Прозаїчна мова дуже близька до звичайної розмовної мови (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 93).
2. перен. Позбавлений поетичності; одноманітний, буденний, звичайний.
— Мадам Трюше в Ментоні лусне од сміху, як прочитає про цей наш прозаїчний буржуазний вчинок у газетах (Н.-Лев., IV, 1956, 268);
Грицько ковтнув слину і помітив, що йому й справді давно вже хочеться їсти. Мрії набрали зразу більш прозаїчного напрямку: куди їм зайти вечеряти (Вас., І, 1959, 163);
Живих повернув голову на голос і побачив у кутку літнього капітана, коротко підстриженого, з дуже звичайною, прозаїчною зовнішністю (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 231);
// Який має дріб’язкові, вузько практичні інтереси.
Цей прозаїчний Рябов зіпсував йому всю промову (Довж., І, 1958, 453).
Словник української мови (СУМ-11)