проронити

ПРОРОНИ́ТИ, роню́, ро́ниш, док., перех.

1. Ненароком упустити або згубити який-небудь предмет.

◊ Пророни́ти сльозу́ — заплакати.

[Настя:] Як його брали, то аби вам слово сказала, аби одну сльозу проронила, як чесній жінці годиться! (Фр., ІХ, 1952, 121);

Майже весь день Соломія просиділа біля тіла свого чоловіка. Вона не проронила жодної сльози, і лише очі її застигли в німому та безвихідному смутку (Голов., Тополя.., 1965, 206).

2. у сполуч. із сл. слово, звук, перен. Стримано, коротко промовити що-небудь (звичайно після тривалого мовчання).

За цілий день ніхто не проронив і слова (Мирний, І, 1954, 334);

Катря хіба що коли-не-коли проронить слово, а більше мовчала заглиблена в собі (Головко, ІІ, 1957, 575);

Всі так і вважали — непоганий, знаючий механік, але такий небагатослівний, що звуку зайвого не проронить (Збан., Переджнив’я, 1955, 169).

Значення в інших словниках

1. проронити — пророни́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проронити — -роню, -рониш, док., перех. 1》 Ненароком упустити або згубити який-небудь предмет. Проронити сльозу — заплакати. 2》 у сполуч. зі сл. слово, звук, перен. Стримано, коротко промовити що-небудь (звичайно після тривалого мовчання).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. проронити — ПРОРОНИ́ТИ, роню́, ро́ниш, док., кого, що. 1. Ненароком упустити або згубити який-небудь предмет. 2. у сполуч. зі сл. слово, звук, перен. Стримано, коротко промовити що-небудь (звичайно після тривалого мовчання).  Словник української мови у 20 томах
4. проронити — СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИ розм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ (ПРОГЛАГОЛАТИ) заст.  Словник синонімів української мови