проспівати
ПРОСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. і без додатка. Виконати голосом музичний твір або його частину, відтворити голосом музичний звук, музичну фразу.
Проспівав він та й змовк, і тоді ледве схаменулася стара мати і каже: «Кармелю! Де, в кого ти навчився такої пісні?» (Вовчок, І, 1955, 349);
Тремтливим.. тенорком він проспівав уступ (Смолич, II, 1958, 38);
// Співуче вимовити.
Ущипливо дивлячись у вічі парубкові, вона майже проспівала: — Ні, хлопче, я зроблю, як сама схочу (Хотк., І, 1966, 109);
— Їжте на здоров’я самі, — проспівала жінка. — Хлібець ще у нас є, попоїмо пізніше (Голов., Тополя.., 1965, 16);
// перен. Створити що-небудь з натхненням.
Картину [«Звенигора»] я не зробив, а проспівав (Довж., І, 1958, 22);
Коли Едуард Межелайтіс проспівав свій натхненний гімн людині, поезія одержала якісь нові, додаткові ноти, мотиви і виміри (Рад. літ-во, 7, 1967, 22).
2. перех. і неперех. Видати мелодійні звуки (про співочих та деяких інших птахів).
Давно проспівали півні, Небо вбирається в ранішні шати (Олесь, Вибр., 1958, 198);
Синичка проспівала коротеньку пісню і полетіла оббирати галузки і листя від гусені (Гжицький, Вел. надії, 1963, 314);
// перен. Прозвучати співуче.
Сьогодні вранці востаннє проспівав їм крейсерський дзвін (Кучер, Прощай.., 1957, 7);
// перен. Пролетіти із співучим звуком.
Пампушка рвонув тятиву, і спрягла й проспівала стріла, і люди зойкнули, охнули (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 35).
Пе́рші (дру́гі, тре́ті) пі́вні проспіва́ли див. пі́вень.
3. перех., розм. Втратити що-небудь, співаючи.
Ти свою долю у неділю проснідала, а в п’ятницю проспівала (Номис, 1864, № 8878);
// Надірвати голос, співаючи багато, надміру.
Проспівав уже весь голос.
4. перех. і неперех. Співати якийсь час.
— Проспівав ти літо боже, — Вдача вже твоя така, — А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака! (Гл., Вибр., 1951, 82);
Хороше було знати, що сьогодні не доведеться нікуди йти, що можна буде в сухому приміщенні проспівати з друзями допізна (Гончар, III, 1959, 132);
// перен. Жити легко, безтурботно якийсь час.
Дивилася [свекруха] розумними очима на свою невістку і думала: — Що зробило тебе такою пташечкою й квіточкою? І чи зумієш отак проспівати, прощебетати цілий вік ..? (Хотк., II, 1966, 16).
Словник української мови (СУМ-11)