пінка
ПІ́НКА¹, и, ж.
1. Пестл. до пі́на.
Стьобнуло його гіллям, підбігли до нього селяни — лежить на снігу, чистесенький, тихесенький, тільки в куточках вуст рожева пінка бульбашиться (Тют., Вир, 1964, 153).
2. Густа плівка на поверхні молока, вершків і т. ін., що утворюється після нагрівання.
При подаванні у склянку з кавою кладуть пінку (Технол. пригот. їжі, 1957, 222);
*Образно. Ах, спорт, музика, танці, дівчата — оцю пінку життя до свого знайомства з Каминецьким вважав Бронко за щось не сумісне з гідністю серйозної людини (Вільде, Сестри.., 1958, 494);
// Пінистий шар сиропу, що з’являється під час приготування варення на його поверхні.
— Щось хочете сказати? — Хочу, — відповіла мати, здіймаючи з країв мідного тазу рожеву, тремтливу від кипіння пінку (Шиян, Баланда, 1957, 181).
◊ Зніма́ти (зня́ти) пі́нку — брати собі щось найкраще, найвигідніше без затрати своєї праці.
ПІ́НКА², и, ж., спец. Легкий вогнестійкий пористий мінерал, з якого виготовляють курильні трубки і деякі інші вироби, а також виріб з цього мінералу.
Словник української мови (СУМ-11)