речення
РЕ́ЧЕННЯ, я, с. Граматично та інтонаційно оформлена цілісна мовна одиниця, яка є основним засобом формування та вираження думки.
Речення є тими завершеними мовними величинами, що безпосередньо складаються у процесі мовлення (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 7).
∆ Безособо́ве ре́чення — речення, в якому головний член виражає який-небудь процес або стан без віднесення його до суб’єкта дії;
Вставне́ ре́чення див. вставни́й;
Головне́ ре́чення див. головни́й;
Головні́ чле́ни ре́чення — повнозначні лексичні компоненти речення, які утворюють його синтаксичний центр;
Двоскла́дне ре́чення див. двоскла́дний;
Другоря́дні чле́ни ре́чення див. другоря́дний;
Інфініти́вне ре́чення — односкладне речення, в якому головний член виражений інфінітивом;
Називне́ ре́чення див. називни́й;
Непо́вне ре́чення див. непо́вний;
Непоши́рене ре́чення — речення, в якому нема другорядних членів.
Непоширене речення — речення, яке складається тільки з головних членів (Сл. лінгв. терм., 1957, 104);
Однорі́дні чле́ни ре́чення див. однорі́дний;
Односкла́дне ре́чення див. односкла́дний;
Означа́льне підря́дне ре́чення див. означа́льний;
Окли́чне ре́чення див. окли́чний;
Пита́льне ре́чення — речення, в якому міститься питання, виражене за допомогою питальних слів, часток або питальної інтонації;
Підря́дне додатко́ве ре́чення — речення, яке конкретизує додаток головного речення і само є додатком до одного із членів головного речення;
Підря́дне допусто́ве ре́чення — речення, що вказує на таку умову, всупереч якій здійснюється дія головного речення;
Підря́дне (зале́жне) ре́чення — частина складнопідрядного речення, що синтаксично підпорядковується головному реченню і з’єднується з ним за допомогою сполучника або сполучного слова;
Підря́дне обста́винне ре́чення — речення, яке виконує функцію обставини дії головного речення;
Підря́дне підмето́ве ре́чення — речення, яке конкретизує підмет головного речення, виражений займенником у називному відмінку, або компенсує його відсутність;
Підря́дне присудко́ве ре́чення — речення, яке конкретизує іменну частину присудка головного речення, виражену займенником;
Підря́дне ре́чення мети́ — речення, що вказує на цілеспрямованість або призначення того, про що говориться в головному реченні;
Підря́дне ре́чення мі́сця — речення, що уточнює або заступає обставину місця головного речення;
Підря́дне ре́чення наслідко́ве — речення, яке вказує на наслідок дії головного речення;
Підря́дне ре́чення причи́ни — речення, в якому вказується на причину дії чи стану, відображуваного в головному реченні;
Підря́дне ре́чення спо́собу ді́ї див. спо́сіб;
Підря́дне ре́чення ча́су див. час;
Підря́дне умо́вне ре́чення див. умо́вний;
Поши́рене ре́чення — речення, в якому, крім головних членів, є ще й другорядні;
Просте́ ре́чення — речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку;
Розповідне́ ре́чення — речення, що передає позитивне або негативне висловлювання без надання йому особливого емоційно-експресивного відтінку;
Складне́ ре́чення — речення, що складається з двох або кількох взаємозв’язаних простих речень, які за допомогою різних синтаксичних засобів об’єднані в одне структурне й інтонаційне ціле;
Складнопідря́дне ре́чення див. складнопідря́дний;
Складносуря́дне ре́чення див. складносуря́дний;
Спонука́льне ре́чення див. спонука́льний;
Супідря́дні ре́чення див. супідря́дний.
РЕЧЕ́ННЯ, я, с., рідко. Сполучення слів, що становить короткий вираз.
Кождий такий документ будив у його пам’яті спомини подібних і неподібних скандальних історій, речень, анекдотів, і все те він.. записував.. так старанно, мов не знати які дорогі скарби (Фр., III, 1950, 443).
Словник української мови (СУМ-11)