рипучий

РИПУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який рипить, видає рип ( див. рип¹).

Це чує [Христя] — скрипнули двері, щось рипучими чобітьми пройшлося сіньми і назад вертає (Мирний, III, 1954, 227);

Майстер, схилившись на рипучий стіл, підписував наряди (Донч., VI, 1957, 161).

2. розм. Різкий, неприємний (про голос, звук).

Голос, бачите, в неї був рипучий, захриплий, густий, — тільки для комедійних, але ні в якому разі не для драматичних старух (Смолич, Театр.., 1940, 179);

Зарепетувала жаба в куширі, їй друга викотила з горлянки гамір рипучий і дратівливий (Гуц., Скупана.., 1965, 244).

Значення в інших словниках

1. рипучий — рипу́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. рипучий — -а, -е. 1》 Який рипить, видає рип (див. рип I). 2》 розм. Різкий, неприємний (про голос, звук).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. рипучий — РИПУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який рипить, видає рип (див. рип¹). Це чує [Христя] – скрипнули двері, щось рипучими чобітьми пройшлося сіньми і назад вертає (Панас Мирний); Майстер, схилившись на рипучий стіл, підписував наряди (О. Донченко). 2. розм.  Словник української мови у 20 томах
4. рипучий — СКРИПУ́ЧИЙ (який утворює скрип; про голос — неприємний різкий), СКРИПЛИ́ВИЙ, СКРИПЛЯ́ЧИЙ розм., РИПУ́ЧИЙ. З-під коліс гарби скрипучих — Курява до небокраю (М. Рильський); Долітав скрипучий голос деркача (О.  Словник синонімів української мови