розбалакувати
РОЗБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Беззмістовно або багато балакати про що-небудь.
На неї-то впало око Микольця. З нею найрадше гуляв він і розбалакував (Коб., III, 1956, 478);
— Сказано — документи давай, а не розбалакуй! — Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри.. — Хто тебе знає, що ти за людина (Тют., Вир, 1964, 117);
// Витрачати час на пусту балаканину.
— Геть, геть! Іди по-доброму, поки дрюком не прогнав.. Нічого мені з дурнями розбалакувати… (Мик., II, 1957, 32);
Він не прийшов сюди розбалакувати і розводити спогади чи там охи та ахи, він прийшов з заздалегідь визначеною метою (Загреб., Шепіт, 1966, 274).
Словник української мови (СУМ-11)