розбухлий

РОЗБУ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до розбу́хнути.

Дністер навально мчав свої води, розбухлі від карпатських дощів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 504);

Безпорадний, лежав [Духнович] край дороги з своєю відкритою, гидко розбухлою ногою і не вірив уже співчуттю товаришів, що стовпились біля нього (Гончар, Людина.., 1960, 90);

Лапки різні: сірі, зелені, жовті, коричневі. Останньою потрапляє мені до рук синя, досить розбухла, перев’язана шпагатиком (Логв., Давні рани, 1961, 11);

// У знач. прикм.

У камені забивали дерев’яні бруси і поливали їх водою. Дерево вбирало вологу і розбухало. Розбухлі дерев’яні клини розривали вапняк, скеля тріскалася (Таємн. вапна, 1957, 5);

— Скільки убожества духу і самозадоволення напхано в це розбухле тіло. З яким жаром навчає він його шпигувати і доносити (Стельмах, І, 1962, 270);

Листоноша підвівся, кивнув головою на все добре і, за багаторічною звичкою, поправивши свою розбухлу торбу, швидко подався на вулицю (Коп., Земля.., 1957, 132).

Значення в інших словниках

1. розбухлий — розбу́хлий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розбухлий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до розбухнути. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розбухлий — РОЗБУ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до розбу́хнути. Дністер навально мчав свої води, розбухлі від карпатських дощів (З. Тулуб); Безпорадний, лежав [Духнович] край дороги з своєю відкритою, гидко розбухлою ногою і не вірив уже співчуттю товаришів...  Словник української мови у 20 томах
4. розбухлий — НАБРЯ́КЛИЙ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. — збільшений в об'ємі від припливу крові, молока тощо), НАБУ́ХЛИЙ, НАПУ́ХЛИЙ, РОЗБУ́ХЛИЙ підсил., НАБУБНЯ́ВІЛИЙ розм.  Словник синонімів української мови