розбіяка
РОЗБІЯ́КА, и, рідко.
1. ч. Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом; розбійник.
Заводив він у думках свого товариша в темні лісові нетрі, напускав на його розбійників, які замахнулися вже на його ножами; тоді сам вибігав із-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Вас., І, 1959, 164);
Без сльози гіркої Поспішає розбіяка До добичі свої [своєї] (Рудан., Тв., 1959, 46).
2. ч. і ж. Те саме, що задира́ка.
— Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий (Вас., II, 1959, 361).
Словник української мови (СУМ-11)