розпоротий
РОЗПО́РОТИЙ, РОЗПО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розпоро́ти.
Спалахувала [війна] кровавим блиском розпоротих у лютім побоїщі животів та пробитих до мозку голів (Крот., Сини.., 1948, 13);
*Образно. Жорстокий досвід буряних ночей, Світань, розпоротих важким багнетом (Перв., І, 1958, 207);
// У знач. прикм.
Тоня.. жваво висмикує із розпоротої обшивки скловати зовсім чистої (Гончар, Тронка, 1963, 238);
Дагаров.. похапцем витягав щось із розпореного сінника (Панч, I, 1956, 82).
Словник української мови (СУМ-11)