розпрощатися
РОЗПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Попрощатися перед розставанням.
Мелашка.. побачилась з сусідами, наговорилась і вже смерком розпрощалась з ріднею (Н.-Лев., II, 1956, 327);
І як не рвався малий Гордійко, не вкрадався побігти розпрощатись з Галинкою, не пощастило йому (Крот., Сини.., 1948, 20);
// перен. Надовго або назавжди відмовитися від чого-небудь.
Тепер уже, звичайно, доведеться надовго розпрощатися з мрією про Москву (Собко, Запорука.., 1952, 4).
◊ Розпроща́тися з сві́том (життя́м) — умерти.
Скрипаленчиха.. вже давно б і з життям розпрощалась, коли б не трималася поки що душа в тілі надією на побачення з сином (Збан., Сеспель, 1961, 225).
Словник української мови (СУМ-11)