розпрощатися
РОЗПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., з ким.
Попрощатися перед розставанням.
Мелашка .. побачилась з сусідами, наговорилась і вже смерком розпрощалась з ріднею (І. Нечуй-Левицький);
І як не рвався малий Гордійко, не вкрадався побігти розпрощатись з Галинкою, не пощастило йому (Є. Кротевич);
// з чим, перен. Надовго або назавжди відмовитися від чого-небудь.
Тепер уже, звичайно, доведеться надовго розпрощатися з мрією про Москву (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)