розпуклий
РОЗПУ́КЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до розпу́кнути.
Збирають тільки цілком розпуклі квітки-кошики (Лікар. рослини.., 1958, 73);
// У знач. прикм.
Сади ще не заволоклися бахромою розпуклої брості, але на пагорбах уже зеленіла трава (Гур., Наша молодість, 1949, 287).
Словник української мови (СУМ-11)