розтоптувати
РОЗТО́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗТОПТА́ТИ, топчу́, то́пчеш, док., перех.
1. Топчучи чим-небудь, роздавлювати, знищувати.
І ти, розкинувши рамена, Дивилась, як дітей твоїх Орда розтоптує шалена, І ніж разить, і тне батіг (Рильський, Поеми, 1957, 296);
[Анна:] Він такий добрий, він хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловіка вбив! (Фр., IX, 1952, 114);
— Яку лілію розтоптали, ох!.. Терентій! — Мічурін схилився над лілією й почав обережно обгортати її землею (Довж., І, 1958, 409);
Він [ворог] хоче тут зробити переправу, на лівий берег вимостити гать, щоб нашу землю, нашу волю й славу і нашу пісню рідну розтоптать (Гонч., Вибр., 1959, 152);
// Уминати, топчучи ногами (сніг, грунт і т. ін.), протоптувати (дорогу, стежку і т. ін.);
// перен. Зневажати чиїсь почуття, принижувати чию-небудь гідність.
Все, що було в неї в душі гарного, ясного, купчилося в її згадках про того давнього Романа з перших днів кохання. І він розтоптав те все немилосердною і нечистою ногою!.. (Гр., II, 1963, 290);
На твоєму життєвому шляху може зустрітися людина, яка від заздрості забуде, розтопче дружбу (Жур., Вечір.., 1958, 16);
— Ти хочеш принизити, розтоптати почуття однокласниці, своєї товаришки по школі! (Донч., V, 1957, 469).
2. розм. Носячи протягом тривалого часу, робити надто просторим, зовні непривабливим (взуття); розношувати.
Словник української мови (СУМ-11)