розчарований

РОЗЧАРО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчарува́ти.

— Зрозумів я, що праця одна дає розчарованій життям людині вдоволення (Коб., III, 1956, 179);

Василько був розчарований, що в хатині нема вуйка Андрія (Турч., Зорі.., 1950, 187).

2. у знач. прикм. Який перебуває в стані розчарування.

Сумні і розчаровані, виливали старі фанатики один одному свої жалі (Коцюб., І, 1955, 295);

Приголомшена чи розчарована старшина вишукувала слів, якими б найпристойніше можна було висловити своє ставлення до гетьманового плану (Ле, Наливайко, 1957, 87);

// Який виражає розчарування.

Радник дуже сердечно попрощався зі мною, та вигляд його був явно розчарований (Кулик, Записки консула, 1958, 56).

Значення в інших словниках

1. розчарований — розчаро́ваний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розчарований — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розчарувати. 2》 у знач. прикм. Який перебуває в стані розчарування. || Який виражає розчарування.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розчарований — РОЗЧАРО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розчарува́ти. – Зрозумів я, що праця одна дає розчарованій життям людині вдоволення (О. Кобилянська); Василько був розчарований, що в хатині нема вуйка Андрія (А.  Словник української мови у 20 томах