розчарований
РОЗЧАРО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розчарува́ти.
– Зрозумів я, що праця одна дає розчарованій життям людині вдоволення (О. Кобилянська);
Василько був розчарований, що в хатині нема вуйка Андрія (А. Турчинська);
Неприємно була розчарована [публіка], коли по якімсь часі пропустили-таки цих опричників до середини (М. Грушевський).
2. у знач. прикм. Який перебуває в стані розчарування.
Сумні і розчаровані, виливали старі фанатики один одному свої жалі (М. Коцюбинський);
Приголомшена чи розчарована старшина вишукувала слів, якими б найпристойніше можна було висловити своє ставлення до гетьманового плану (Іван Ле);
// Який виражає розчарування.
Радник дуже сердечно попрощався зі мною, та вигляд його був явно розчарований (І. Кулик).
Словник української мови (СУМ-20)