ростина
РОСТИ́НА, и, ж., заст. Рослина.
Дворик посипано піском і засаджено де-не-де тривкими ростинами, здебільша агавами (Л. Укр., III, 1952, 270);
Ростини боялись навіть тягти сік із землі, пити холодну росу, виправити зібгані листочки, розгорнути звинені квітки (Коцюб., І, 1955, 176);
Прийди ж, прийди [весна]! Тепла і світла прагнуть Усі живі створіння, всі ростини І без твоєї ласки замирають (Сам., І, 1958, 116);
*У порівн. Немов ростина, у котрої корінь Хробак підточить, голову схиляє, Опустить листя.., так Валентій похиливсь (Фр., XIII, 1954, 203).
Словник української мови (СУМ-11)