руйнуючий

РУЙНУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до руйнува́ти.

Непокірною, все руйнуючою хвилею дмухнув вітер голосів — і вмить здув усе (Вас., І, 1959, 316);

// У знач. прикм.

Жив Коляда у батьківській хаті, яка стійко витримала руйнуючу силу часу (Зар., На.. світі, 1967, 59);

Скрізь.. філоксера заклала свою колонію, почала тиху, повільну, але руйнуючу працю (Коцюб., І, 1955, 210).

Значення в інших словниках

1. руйнуючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до руйнувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. руйнуючий — РУЙНУ́ЮЧИЙ, а, е. Який знищує, руйнує. Непокірною, все руйнуючою хвилею дмухнув вітер голосів – і вмить здув усе (С. Васильченко); Не минає року, щоб не пронесли вони [половці], як нищівний, усе руйнуючий смерч, по Руській землі...  Словник української мови у 20 томах