ручиця
РУЧИ́ЦЯ, і, ж.
1. Зменш.-пестл. до рука́ 1.
А воно [дитя] .. Нічого не знає. Маленькими ручицями Пазухи шукає (Шевч., І, 1963, 28);
Я сміюсь, голівку милу гладжу, а воно [дитя] ручиці розплело, з рук моїх ізсунулось (Сос., І, 1957, 341).
2. Один із чотирьох похило укріплених у насаді воза кілків, що підтримують з обох боків драбини.
Глухо цокали копита, чиркало об ручицю колесо (Мушк., Серце.., 1962, 7).
Словник української мови (СУМ-11)