ручиця

РУЧИ́ЦЯ, і, ж.

1. Зменш.-пестл. до рука́ 1.

А воно [дитя] .. Нічого не знає. Маленькими ручицями Пазухи шукає (Т. Шевченко);

Я сміюсь, голівку милу гладжу, а воно [дитя] ручиці розплело, з рук моїх ізсунулось (В. Сосюра).

2. Один із чотирьох похило укріплених у насаді воза кілків, що підтримують з обох боків драбини.

Глухо цокали копита, чиркало об ручицю колесо (Ю. Мушкетик);

* У порівн. З одного боку вломилися сторчові стовпчики, ніби величезні ручиці, тому вантаж соснини .. осунувся на жужелицю між коліями (В. Барка).

Значення в інших словниках

1. ручиця — ручи́ця іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. ручиця — див. рука  Словник синонімів Вусика
3. ручиця — -і, ж. 1》 Зменш.-пестл. до рука 1). 2》 Один із чотирьох похило укріплених у насаді воза кілків, що підтримують з обох боків драбини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. ручиця — РУЧИ́ЦЯ, і, ж. 1. Зменш.-пестл. до рука́ 1. А воно [дитя] .. Нічого не знає. Маленькими ручицями Пазухи шукає (Шевч., І, 1963, 28); Я сміюсь, голівку милу гладжу, а воно [дитя] ручиці розплело, з рук моїх ізсунулось (Сос., І, 1957, 341).  Словник української мови в 11 томах
5. ручиця — Ручиця, -ці ж. 1) ум. отъ рука. Взяла сусіда удовицю за білую ручицю. КС. 1884. І. 32. Зеленою китайкою ручиці покрив. Чуб. V. 776.  Словник української мови Грінченка