рівненько
РІВНЕ́НЬКО. Присл. до рівне́нький.
Зокола хата обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (Мирний, І, 1949, 154);
Веретенце завертиться; Нитка чиста і тоненька Побіжить з пучок рівненько (Пісні та романси.., II, 1956, 113);
Вона на його не дивиться, а він для неї ж то й стоїть отут рівненько, як стріла (П. Куліш, Вибр., 1969, 300);
— Зимонько-снігурочко, Наша білогрудочко, Не верти хвостом, А труси тихесенько, Рівненько, гладесенько Срібненьким сніжком (Гл., Вибр., 1951, 237).
Словник української мови (СУМ-11)