самовідречення
САМОВІДРЕ́ЧЕННЯ, я, с. Те саме, що самозре́чення.
Коли ми були в нужді, по смерті батька, з якою витривалістю, з яким самовідреченням вона зносила все, уривала собі від рота, щоб не дати нам із мамою почути недостатку! (Фр., VI, 1951, 293);
— Не можу,— відповів з героїчним самовідреченням бравий вояка Швейк,— мушу бути в канцелярії, ану ж хтось телефонуватиме (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 351).
Словник української мови (СУМ-11)