Словник української мови в 11 томах

самокартання

САМОКАРТА́ННЯ, я, с. Засудження своїх вчинків, поведінки, викликане усвідомленням своєї вини.

В її мислях не було самокартання, як і не було чогось схожого на запізніле каяття (Рибак, Час.., 1960, 409).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. самокартання — самокарта́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
  2. самокартання — -я, с. Засудження своїх вчинків, поведінки, викликане усвідомленням своєї вини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. самокартання — САМОКАРТА́ННЯ, я, с. Засудження своїх вчинків, поведінки, викликане усвідомленням своєї вини. В її мислях не було самокартання, як і не було чогось схожого на запізніле каяття (Н. Рибак).  Словник української мови у 20 томах